Хрінівка - Пархомівка

Історія села Пархомівка

Пархомівка вважає одним із своїх першопоселенців козака Григорія Вовкотруба. Він з родиною осів на відкритому від лісу пагорбі, щоб можна було бачити наближення чужинців. Згодом хутір  заселявся новими людьми і виріс до розмірів села. Місце, де жив Григорій Вовкотруб, на початку  ХХІ ст. називається Гриньова гора, а нащадків козака односельці називали «Гриники».

Виникнення  нинішнього села відноситься до часів Козаччини, хоча стародавнє місто-фортеця Сальник тут існувало уже в ІХ-ХІ ст. Його залишком є знамените городище «Копит», що в південній стороні пархомівських земель. Біля нього простежується стародавнє поселення людей на площі у п’ять гектарів. Сліди будівель і рештки знарядь праці засвідчують, що близько другого століття до нашої ери тут жили племена зарубинецької культури, а згодом поселилися найближчі наші предки – слов’яни(V-ІХ ст.). Дослідник історії села П. І. Ящук вважає,що це рештки міста Малого Сальника, яке стояло неподалік Великого Сальника- нині с. Кальник.

Старожили переповідають про участь жителів Пархомівки у бою Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким біля могили с. Сорока у 1648р., про пархомівського хуторянина Микиту Шпака, який був сотником у козацькому війську, про гайдамацьку та розбійницьку вольницю лісових сіл Пархомівка, Василівка, Талалаївка. Архівні документи засвідчують бойові дії в навколишніх лісах українських повстанських загонів А. Волинця.

Попри участь жителів Пархомівки в усіх важливих подіях село мало своїх приватних власників. У ХVІІІ ст. Пархомівка була частиною Дашівського маєтку графа Плятера. Згодом ці землі перейшли до В.В.Потоцького та його сина Володимира. У 1872 р. Пархомівку разом з Талаївкою купив у І .Левицького Й. Ярошинський. На час революційних подій 1918р. землі села належали Юлії Ярошинській.

У середині минулого століття в Пархомівці, разом з Талаївкою налічувалося 1083 жителі. Тут діяла Богославська дерев’яна церква, споруджена в 1770 році. До неї належало 38 десятин землі, існувала церковно – приходська школа і в ній у 1877 р. навчалося 20 хлопчиків та 9 дівчаток.

Після скасування кріпацтва в цьому селі, яке входило в межі Жаданівської волості, почали розвиватися ремісничі промисли. Далеко за межами волості та Липовецького повіту славилися пархомівські сани з гнутими полозками. Селяни масово займалися ткацтвом, сіяли льон – навіть трудомісткий  з вирощуванням сорт «кудряш», виробляли високоякісне полотно, гарні килими, узорчасті скатерки. Чимало пархомівчан вміло виконували столярні роботи, шили взуття, одяг.

В перші роки радянської влади в селі утворилися нові органи влади. Уже в лютому 1919р. з ініціативи С.М. Корецького в Пархомівці створено орган радянської влади сільревком. Його очолив А.Л.Гончар, а секретарем був М.Я. Швець. Ревкомівці вели боротьбу з бандою Левченка.

Під час колективізації організовано колгосп «Нове життя». Його очолив М.Т. Габрук. Протести селян проти усуспільнення землі, переорювання меж навесні 1930р. вилилися у збройне придушення виступу обурених селян та загибелі 2 мешканців Пархомівки. Створене насильницьким шляхом колективне господарство проіснувало до 1957р. Внаслідок реорганізації  воно стало відділком радгоспу Кам’яногірського цукрокомбінату. Тоді ж центр сільської ради перемістився до сусідньої Хрінівки.

В період німецько – фашистської окупації (1941-1944 рр.) радянські установи  та організації припинили свою діяльність на території Пархомівки. Для боротьби з окупантами була створена підпільна організація у складі О.М.Касьянчука, І.О.Крикуна, Т.І.Погорілого, І.Ю.Габузя, О.І. Токарчука. Група входила до Кальницької комсомольської організації, що підпорядковувалася партизанському загону «За Батьківщину». За зв’язок з партизанами каральний загін окупантів взимку 1943р. спалив у селі 87 хат та розстріляв 81 жителя. 156 мешканців села брали участь в боротьбі із загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни та в тилу ворога. 107 з них загинули в боях, пропали безвісти, в тому числі 20 чоловік страчено гестапівцями за зв’язок  з партизанами.

Колективне господарство відбудовувалося з руїн, залишених війною, окупацією, а 1946 рік доповнив нерадісну картину посухою та черговим голодом. У 1952р. в селі рахувалося трохи більше 308 дворів і в них мешкало 1026 чоловік. За господарством закріплювалось 1342 гектари угідь, з них 80 відсотків ріллі, 112 гектарів лісу, 10 саду.

У післявоєнні роки починали господарювати за наявності 30 робочих волів, ще меншої  кількості коней. Тоді вирощували мізерні врожаї зернових, бобових та круп’яних культур в середньому від 5 до 9,9 центнера з гектара.

На кожний трудодень колгоспник отримував плату зерном.

Розвитку економіки колгоспу сприяла така допоміжна галузь, як виробництво будівельних матеріалів. Цегельня була споруджена ще в дореволюційні часи давала 50-60 тисяч штук цегли за сезон.

У середині 1960-х рр. Пархомівку було електрифіковано. Тут діють дитячий садок, клуб на 200 місць,бібліотека, фельдшерський пункт,магазин. З 1861 до 2006р.  у селі працювала початкова школа.

Хрінівка та Пархомівка – лісові села, які були відомі в минулому своїми  садами та їх продукцією на ринках. Через населені пункти проходила дорога, що вела до Ситковець і була досить насичена рухомим транспортом, звичайно гужовим. Припинення роботи цукрозаводів, радгоспу Кам’яногірського цукрокомбінату, ліквідація тваринницької галузі, проїзд вже автотранспортом по шосейних дорогах поза межами цих населених пунктів призвели до перетворення сіл в так звану глибину та відтоку з них населення. Станом на 2014р. у Хрінівці проживає 535 людей, Пархомівці -377, Червоному – 28.

 Історія села Хрінівка

У пониззі однієї з малих річечок, що впадає в Соб, розташоване село Хрінівка. Археологісні дослідження показали, що вже у VIII- IХ ст.. тут були словянські поселення та фортеця-городище. Назва села походить від першого поселення козака Хріна, якому було даровано невеличку ділянку землі між лісами в урвищі. Згодом біля козацької родини почали осідати люди. Вони й утворили село з назвою Хрінівка. Архівні документи свідчать, у 1570-х рр..  селами Кальник, Цибулеве, Хрінівка володіли Марина та Богдан Єнчинські (Янчинські), які спадкували ці поселення від свого батька Василя.

У ХVІІІ- ХІХ ст. Хрінівка разом із селянами належала графам Потоцьким, а в другій половині ХІХ ст.. землі села купили Красуцький та Савіцький. Ванда Савіцька була останньою власницею земель до початку 1918р.

Невеликий ліс біля Хрінівки належав генералу Павлову, тому він називається Павлюковим.

Головним заняттям мешканців села, звичайно, сільське господарство. Система господарювання були трипільна. З озимих сіялося жито, потім пшениця, з ярових – просо, гречка, ячмінь, овес, горох. Реманент для обробітку грунту був дуже примітивним: дерев’яні плуги, борони та котки. Залізні плуги з’явилися лише в перших роках ХІХ ст., вози – наприкінці ХІХ століття.

Тягловою силою були коні і воли. Худоби з розрахунку на душу  населення було мало. Найбільше люди тримали овець, яких в селі було кілька сотень. Це були тварини бідняків.

З переказів старожилів відомо, що багато мешканців села чумакували.

Жителі села Хрінівка були активними учасниками всіх подій, що відбувалися в країні. Героєм російсько-турецької війни 1877-78 рр.. за незалежність Болгарії став Амвросій Гречанюк (Брацюк). Він штурмував гору Шипка під керівництвом генерала Скобелєва і отримав у війні 2 георгіївські хрести. Командиром роти у Першу світову війну став вчитель Олексій Іванович Сухомудь.

Саме фронтовики А.Онищук, Д.Сухомудь, К.Задорожний, З.Лісовий, які повернулися з війни у 1918р., прийшли до керівництва селом і здійснювали розподіл панського майна. Весною 1918р., війська гетьмана Скоропатського розправлялися з селянами за розграбування панської економії. Перші активісти загинули від їхніх рук.

Радянський ревком у 1920р. очолив М.П. Липовецький. Він разом з комсомольським активом керував селом до осені 1933р.,поки не був осуджений на 4 р. позбавлення волі за насильницькі дії з впровадження політики більшовицької партії, що привело до знищення заможних, а в більшості випадків мало заможних господарів, створення колгоспу «13-річчя Жовтня» та масової смертності період голодомору 1932-33рр. Через 75 років встановлено імена 50 жертв трагедії. Події тих років у Хрінівці зображені в повісті «Прокляті роки» письменника-емігранта з Австралії Олександра Лисенка. Радянська репресивна система вибрала серед уцілілих в роки голодомору ще 18 мешканців села і розправилася з ними через розстріли та виправно-трудові табори.

Це спричинило перехід окремих жителів на бік німецьких окупантів у 1941р. Тоді ж багато юнаків, родини яких постраждали від радянської влади, приєдналися до Організації українських націоналістів (ОУН(б) і боролися за самостійну Україну у збройному формування ім. Ананія Волинця. Загін очолювали Борис Кислюк та Михайло Лисенко. Окупаційна влада розпочала знищення патріотів (Василя Пасєка, Борис Кислюк ), а завершили цю справу працівники радянських спец органів НКВС. Учасники українського руху брати  Михайло та Пилип Лисенки, Юрій Сухомудь, Федір Гречанюк, Роман Шимко були вбиті, а їхні імена затавровані радянською ідеологічною системою як зрадники – бандерівці. Боячись наслідування справи українських патріотів, їх тіла скинули в криницю.

З першого дня Великої Вітчизняної війни жителі лісового села Хрінівка воювали проти окупантів, як на фронтах, так і в 1943 р. серед  підпільників та бійців ІІ партизанської бригади, яка базувалася неподалік у Дашівських лісах. За допомогу партизанам село зазнало трагедії часткового спалення, перебування людей у заручниках під час бою, загибелі мирних жителів (Галя Дяченко, Яким Кришталь,15р.та ін.)

79 людей відправила окупаційна влада на роботу в Німеччину, з них 10 там загинули. 2 жителі загинули в бойових діях партизанів, 6 страчені за зв’язок з партизанами, 4 розстріляно за непокору окупантам. З фронтів війни не повернулося 122 жителі села. Тільки 50 людей, які були фронтовиками та учасниками підпільно-партизанського руху, повернулися додому.

Непосильною  працею жінок, підлітків піднімали село після війни. У   1957 р. місцевий колгосп став відділком  Кам’яногірського цукро – комбінату, що спеціалізувався на вирощенні маточних буряків і давав насіння. У 2000-х рр.. радгосп ліквідований, а землі розпайовані між його працівниками. Власники передали свої паї в оренду ТОВ «Вінницька агропромислова група», керівник – В.В. Барцьось.

На території села  з 1792 до середини 1930-х рр.. діяла церква Святого Дмитрія. Проти руйнування святині в період войовничого атеїзму стали місцеві жінки. Одну із захисниць храму Анастасію Якимівну Діхтяр, 1885р.н., у 1937р. засудили на 10 р. виправно – трудових таборів. В умовах незалежної України в селі створено громаду Української православної православної церкви Київського патріархату (2003), а пізніше і громаду Московського патріархату. Одночасно тут є представники протестантських релігійних громад: п’ятидесятники та єговісти.

Школу в селі засновано в 1860-х рр. Першим у шкільну науку послав своїх дітей відставний солдат Дудник Трохим. Його діти здобули освіту в училищах, а згодом – у гімназіях  та інститутах. Так, Яким Трохимович Дудник за зразкову вчительську службу отримав дворянське звання в дореволюційній Росії. У 1920-30-х рр.. ХХ ст. він працював викладачем  Іллінецького агротехнікуму. Впродовж 100 р. 13 представників родини Дудників трудилися на педагогічній ниві. Слідом за Дудниками освіту пішла здобувати і решта селянських дітей. У 1935р. школа в Хрінівці стала семирічною. У 1992 р. Кам’яногірський цукрокомбінат збудував нове приміщення школи на 162 місця і вона стала середньою.