Василiвка - Кабатня

Легенди про назву села Василівка

За народним переказом заснування села приписується вигнанцям з Росії, так званим розкольникам, яких очолювали брати Василь та Борис.

Іменем Василя, що поселився разом з родиною в Кабатні і стали називати поселення.

Існує ще легенда про походження назви села від слова «виселки» – так,  за версією старожилів, раніше називали поселення що було на території села.

 На місці Василівки колись лежало поле, і місцева легенда розповідає, що під час одного з боїв тут загинув сотник, його син та зять, і всі вони звались Василями.

Назва села Василівка вперше зустрічається з середини 19 століття, а до того часу воно разом з кількома прилеглими населеними пунктами називалось Кабатнею (нині таку назву носить лише східна його частина).

СЕЛО У ДАВНИНУ

У басейні річки Кальнички, в Присобському краї ще з сивої давнини селились люди. З часів неоліту, трипільської культури та епохи бронзи бере свій початок заселення цих земель.

Знаходиться воно на крутизні скелі біля річки. Це було поселення племен трипільської культури. У річках вони ловили рибу, в прилеглих лісах збирали їстівні коріння, гриби, полювали на звірів. Згодом займались землеробством та скотарством. Про це свідчать знайдені памятки.

У 60 роках минулого століття в Присобських краях працювали групи археологів і поблизу села Василівки виявили досить чіткі контури стародавнього городища (замковища) оточеного валом.

Залишки замковища помітні і нині. Ще до недавнього часу зберігалися помітні сліди викладеної з каменів доріжки від центру городища до річки.

На думку археологів рештки замковища свідчать про існування на цьому місці за часів Київської Русі замку феодала, який в IX XIII століттях був оборонною спорудою від ворожих нападів.

 Василівка в 17 – 19 століттях

В 17 – 19 століттях Василівка з прилеглими селами і хуторами належала роду польських вельмож – князів Сонгушко, потім основну частину тутешніх маєтностей придбав крупний землевласник і промисловець Франц Ярошинський і передав по спадковості сину Октавію (1856 рік). Чималі площі земельних угідь придбали брати Владислав і Йосип Джевицькі та Іпполіт Чарнольський.

Владислав Ярошинський (1872 – 1934)
на 1917 рік власник Василівки, Кабатні

Жителів в той час налічувалось понад 770 чоловік, в тому числі 27 католиків.

Під час Коліївщини у середині XVIII століття, переслідувані урядовими військовими гайдамаки мали завжди надійний притулок в Василівці,а саме в урочищі Гайдамаково під Талалаївкою(Василівкою) у 1731-1769 рр.існував табір місцевих селян-гайдамаків.

СЕЛО В ДОВОЄННІ ЧАСИ

В 1750 році в Кабатні було споруджено деревяну Покровську церкві, якій належало 52 десятини землі.

У другій половині XIX століття службу Божу правили священники Василь Колосовський, потім Ксенофонт Хмарський, далі Стефан Тележинський, який у 1870 році за доброчинність і особливі заслуги перед церквою  за рішенням Святого Синоду був нагороджений відзнакою – Камілавкою.

Після встановлення радянської влади в селі утворено органи – ревком, потім сільраду, комнезам.

В роки колективізації організовано три колгоспи.

Важким випробовуванням на долю односельчан випав голодомор 1932 – 1933 років. Голодна смерть косила людей. Жертвами голодомору ставали дорослі і діти.

В ті страхітливі 1932 – 1933 роки легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж мертвих

Із спогадів Поступайло Мотри Кирилівни, жительки села Василівка. «Так, я дуже добре памятаю голодомор. Для багатьох людей це стало справжнім лихом. Голодомор забрав життя багатьох людей. Причиною голоду було те, що активісти, які були послані від тодішньої влади, ходили і забирали весь урожай, всі продукти. Тих,хто чинив опір, били, забирали під арешт. Активісти були озброєні, мали в руках здорові паліці, якими проштрихували сіно, землю, шукаючи приховане зерно. Люди намагалися щось приховати із харчів, переховували де тільки можна було: і у грубах, і у погребах навіть закопували в землю. Та якщо активісти щось знаходили, то забирали все до останньої крихти. На полях людям забороняли ходити і назбирувати рештки картоплі, зерна. Поля охороняли сторожі.

Коли створювалися колгоспи, то лише деякі люди добровільно записувалися у колгоспи. Решту примушували це зробити, але вони не хотіли, тоді в них все забирали.

Люди під час голоду їли все, що тільки можна було: равликів, пекли коржі з липи та лободи, різні гриби та ягоди. Були випадки людоїцтва. Тоді було страшно заходити  до когось до хати, бо тебе могли зїсти.

Під час голодомору у мене померло два брати і сестра. По селі їздила підвода, яка збирала померлих  і спочатку їх хоронили на цвинтарі, а потім, коли їх було дуже багато, то вивозили до яру»

СЕЛО В 1941 -1945 РОКИ

У червні 1941 року мирне життя василівчан перервала війна. На захист країни пішло 168 чоловік та юнаків. У липні 1941 в село вступили німці. Настало нестерпне життя. Все  вивозилось у Німеччину, вивозилась і молодь як робоча сила.

Влітку 1942 року у наших лісах почали створюватись групи з населення навколишніх сіл для боротьби з ворогом. Жителі села допомагали партизанам чим могли: пекли хліб, лагодили одяг, взуття, виготовляли примітивну зброю.

На протязі 1942 – 1943 років у наших лісах діяла друга Партизанська бригада імені Сталіна під командуванням Кондратюка. До складу бригади входили загони «За Батьківщину», імені Кірова, імені Леніна, «Іскра».

 

У грудні 1943 року бригада нараховувала 10 тисяч чоловік. Німці простояли в селі до 10 березня. 14 березня село, як і вся Іллінеччина, були визволені від ворогів.

Бій під Василівкою

Особлива за масштабами і результатами у партизанів операція по розгрому цілого батальйону добре озброєних фашистських карателів, які мали завдання будь-якою ціною знищити з’єднання партизанів.

Ця трагедія для окупантів сталася в грудні 1943 року, коли зими вступила в свої права(випав невеликий сніг).

Партизани-підпільники із села Красненьке Іллінецького району передали командуванню партизанської бригади термінове повідомлення інформацію, що в село Красненьке прибув батальйон фашистських карателів і поліцаїв. Там вони для хоробрості пиячили всю ніч. За цей час командування партизан вжило відповідних заходів, щоб вогнем усіх бойових засобів і тактичним маневруванням загонів зустрічати ворога і знищити його.

Зорієнтувавшись, в якому напрямку карателі наступатимуть, три партизанських загони розташувались так, що ворог був оточений з трьох сторін. Передбачення підтвердились. На ранок до села Василівка, а потім попід ліс гітлерівці вийшли на широке (близько 50 гектарів) чисте поле. Спокійно розмістили під лісом свій обоз, розставили міномети, кулемети, піхота підготувалась до атаки.

В цей час загін ім. Леніна зайняв оборону в центрі передбаченого на­ступу карателів. А праворуч приготувався до бою загін «За Батьківщину», зліва – загін ім. Кірова.

Карателі не відали і не припускали, що самі влізли в пастку.

Відкривши мінометний вогонь по обороні ленінців, фашисти пішли цепом на позиції партизанів, відкривши автоматний і кулеметний вогонь.

Підпустивши на близьку прицільну дистанцію, партизани шкваль­ним вогнем зі всіх видів зброї зустріли ворога, примусивши його залягти.

Скориставшись цим моментом, партизани з гучним на весь ліс і поле переможним «Ура!» дружно кинулись в атаку.

Одночасно з «ленінцями» з обох флангів та громоголосих «Ура!» стрімко рушили в атаку на ворога бійці загонів «За Батьківщину» та ім. Кірова. Карателі в паніці і безладній стрілянині почали в темпі відступати до обозу, переступаючи вбитих і поранених фріців.

Невеликій частині фашистських вояк вдалося прорватися до лісу і там врозтіч тікати – рятуватись від кари народних месників, які їх переслідували.

Більше 125 фашистів і поліцаїв мертвими залишались лежати на полі бою, біля 20 окупантів здалися в полон, в тому числі 2 офіцери.

Бій скінчився. Партизани підбирали трофеї. А вони виявилися до­сить вагомими. З міномети, 3 станкових кулемети та набої до них, багато автоматів, гранат, підібраних на полі бою та в обозі, ковдри, велосипеди, продукти харчування (особливо консерви) і багато іншого, що значно по­повнило запаси в бойовій техніці та в побутовому житті. Василівський бій з фашистами за часом розтягнувся на 3 години. Для партизанів він був повчальним, мобілізуючим і переконав остаточно всіх його учасників, що ворога можна і потрібно бити і обов’язково перемагати, примусити його панічно відступати, якщо все робити продумано і добре сплановано. Осо­бливо ворог ненавидів, коли його атакують вогнем зброї і переможним дружним партизанським «Ура!»

В майбутньому партизани так і діяли в боях, а їх було проведено чимало.

Переможці не дорахувались і кількох своїх побратимів по зброї. їх хоронили всією бригадою з партизанськими почестями і салютами.

Добре, що на ознаменування Василівської перемоги на місці бою в полі споруджено обеліск, до якого вдячні земляки не дають стежинці заростати бур’янами, а квіти, покладені до обеліску, засвідчують глибоку шану і пам’ять про героїв переможного бою.

СЕЛО СЬОГОДНІ

Загальна площа територіальної громади-3212га

з них:

-ліси- 1491 га, в тому числі:

– Іллінецьке лісове господарство-539 га

–  Агроліс-105 га

–  ДП ДДЛМГ-729 га

–   Лісополоси-117 га.

Розпайовано земель-707,31 га

Землі запасу-165 га

Резервний фонд-221,8 га

Пасовища-186,8 га

Сіножаті-59 га

Багаторічні насадження-44,5 га

Землі водного фонду-42 га

Болота-9,7га

Польові дороги-15,25 га

Площа населеного пункту-266 га.

На території сіл Василівка,Кабатня проживає 480 жителів.

На території нашої громади функціонує ФАП

(завідуюча ФАПом Погребняк Галина Казимирівна),в приміщенні даної установи зроблено ремонт,підведено воду,є внутрішній туалет,гаряча вода,в кожній кімнаті встановлені раковини з холодною та гарячею водою.

Потребує ФАП мед устаткування та оновлення інвентаря.

Будинок культури(директор б/к Шафрайчук Анатолій Степанович):в минулому році залучено 120 тисяч грн позабюджетних коштів на встановлення залізобетонної  огорожі,покладено 215 м кв плитки перед б/к,обложено плиткою сходи,встановлено вхідні металопластикові двері,встановлено металеву огорожу.Приміщення будинку культури потребує капітального ремонту,на сьогоднішній день розробляється проектно-кошторисна документація на капітальний ремонт.

Також на території громади функціонує ЗОШ 1-2ступенів(директор Рогозін Вадим Васильович) в якій

навчається 34 дитини.

Земельні частки-паї на території громади обробляють три фермерські господарства ,а саме:

ФГ «Агро-1» -орендує 707 га землі,створено 48 робочих місць,більше 200 тисяч грн.на рік вкладає в соціальний розвиток громади(голова ФГ-Сандул Віктор Іванович,керуючий-депутат районної ради Поступайло Олексій Іванович).

ФГ «Агро-2»-орендує 47 га земель резервного фонду (голлова Сандул Віктор Іванович).

ФГ «Еко-мир»-орендує 84 газемлі (голова-Поступайло Віталій Васильович),створено 6 робочих місць.

Землі запасу орендує ДП ДДЛМГ (керівник Кавуненко Валентин Васильович) в кількості 84 га.

Товарами першої необхідності населення громади забезпечує два магазини в с. Кабатня та с. Василівка.