Василiвка - Кабатня

Легенди про назву села Василівка

За народним переказом заснування села приписується вигнанцям з Росії, так званим розкольникам, яких очолювали брати Василь та Борис.

Іменем Василя, що поселився разом з родиною в Кабатні і стали називати поселення.

Існує ще легенда про походження назви села від слова «виселки» – так,  за версією старожилів, раніше називали поселення що було на території села.

 На місці Василівки колись лежало поле, і місцева легенда розповідає, що під час одного з боїв тут загинув сотник, його син та зять, і всі вони звались Василями.

Назва села Василівка вперше зустрічається з середини 19 століття, а до того часу воно разом з кількома прилеглими населеними пунктами називалось Кабатнею (нині таку назву носить лише східна його частина).

Село у давнину

У басейні річки Кальнички, в Присобському краї ще з сивої давнини селились люди. З часів неоліту, трипільської культури та епохи бронзи бере свій початок заселення цих земель.

Знаходиться воно на крутизні скелі біля річки. Це було поселення племен трипільської культури. У річках вони ловили рибу, в прилеглих лісах збирали їстівні коріння, гриби, полювали на звірів. Згодом займались землеробством та скотарством. Про це свідчать знайдені пам’ятки.

У 60 роках минулого століття в Присобських краях працювали групи археологів і поблизу села Василівки виявили досить чіткі контури стародавнього городища (замковища) оточеного валом.

Залишки замковища помітні і нині. Ще до недавнього часу зберігалися помітні сліди викладеної з каменів доріжки від центру городища до річки.

На думку археологів рештки замковища свідчать про існування на цьому місці за часів Київської Русі замку феодала, який в IX – XIII століттях був оборонною спорудою від ворожих нападів.

 Василівка в 17 – 19 століттях

В 17 – 19 століттях Василівка з прилеглими селами і хуторами належала роду польських вельмож – князів Сонгушко, потім основну частину тутешніх маєтностей придбав крупний землевласник і промисловець Франц Ярошинський і передав по спадковості сину Октавію (1856 рік). Чималі площі земельних угідь придбали брати Владислав і Йосип Джевицькі та Іпполіт Чарнольський.

Владислав Ярошинський (1872 – 1934)
на 1917 рік власник Василівки, Кабатні

Жителів в той час налічувалось понад 770 чоловік, в тому числі 27 католиків.

Під час Коліївщини у середині XVIII століття, переслідувані урядовими військовими гайдамаки мали завжди надійний притулок в Василівці,а саме в урочищі Гайдамаково під Талалаївкою(Василівкою) у 1731-1769 рр.існував табір місцевих селян-гайдамаків.

Село в довоєнні часи

В 1750 році в Кабатні було споруджено дерев’яну Покровську церкві, якій належало 52 десятини землі.

У другій половині XIX століття службу Божу правили священники Василь Колосовський, потім Ксенофонт Хмарський, далі Стефан Тележинський, який у 1870 році за доброчинність і особливі заслуги перед церквою  за рішенням Святого Синоду був нагороджений відзнакою – Камілавкою.

Після встановлення радянської влади в селі утворено органи – ревком, потім сільраду, комнезам.

В роки колективізації організовано три колгоспи.

Важким випробовуванням на долю односельчан випав голодомор 1932 – 1933 років. Голодна смерть косила людей. Жертвами голодомору ставали дорослі і діти.

В ті страхітливі 1932 – 1933 роки легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж мертвих

Із спогадів Поступайло Мотри Кирилівни, жительки села Василівка. «Так, я дуже добре пам’ятаю голодомор. Для багатьох людей це стало справжнім лихом. Голодомор забрав життя багатьох людей. Причиною голоду було те, що активісти, які були послані від тодішньої влади, ходили і забирали весь урожай, всі продукти. Тих,хто чинив опір, били, забирали під арешт. Активісти були озброєні, мали в руках здорові паліці, якими проштрихували сіно, землю, шукаючи приховане зерно. Люди намагалися щось приховати із харчів, переховували де тільки можна було: і у грубах, і у погребах навіть закопували в землю. Та якщо активісти щось знаходили, то забирали все до останньої крихти. На полях людям забороняли ходити і назбирувати рештки картоплі, зерна. Поля охороняли сторожі.

Коли створювалися колгоспи, то лише деякі люди добровільно записувалися у колгоспи. Решту примушували це зробити, але вони не хотіли, тоді в них все забирали.

Люди під час голоду їли все, що тільки можна було: равликів, пекли коржі з липи та лободи, різні гриби та ягоди. Були випадки людоїцтва. Тоді було страшно заходити  до когось до хати, бо тебе могли з’їсти.

Під час голодомору у мене померло два брати і сестра. По селі їздила підвода, яка збирала померлих  і спочатку їх хоронили на цвинтарі, а потім, коли їх було дуже багато, то вивозили до яру»

Село в 1941 -1945 роки

У червні 1941 року мирне життя василівчан перервала війна. На захист країни пішло 168 чоловік та юнаків. У липні 1941 в село вступили німці. Настало нестерпне життя. Все  вивозилось у Німеччину, вивозилась і молодь як робоча сила.

Влітку 1942 року у наших лісах почали створюватись групи з населення навколишніх сіл для боротьби з ворогом. Жителі села допомагали партизанам чим могли: пекли хліб, лагодили одяг, взуття, виготовляли примітивну зброю.

На протязі 1942 – 1943 років у наших лісах діяла друга Партизанська бригада імені Сталіна під командуванням Кондратюка. До складу бригади входили загони «За Батьківщину», імені Кірова, імені Леніна, «Іскра».

У грудні 1943 року бригада нараховувала 10 тисяч чоловік. Німці простояли в селі до 10 березня. 14 березня село, як і вся Іллінеччина, були визволені від ворогів.

Бій під Василівкою

Особлива за масштабами і результатами у партизанів операція по розгрому цілого батальйону добре озброєних фашистських карателів, які мали завдання будь-якою ціною знищити з’єднання партизанів.

Ця трагедія для окупантів сталася в грудні 1943 року, коли зими вступила в свої права(випав невеликий сніг).

Партизани-підпільники із села Красненьке Іллінецького району передали командуванню партизанської бригади термінове повідомлення інформацію, що в село Красненьке прибув батальйон фашистських карателів і поліцаїв. Там вони для хоробрості пиячили всю ніч. За цей час командування партизан вжило відповідних заходів, щоб вогнем усіх бойових засобів і тактичним маневруванням загонів зустрічати ворога і знищити його.

Зорієнтувавшись, в якому напрямку карателі наступатимуть, три партизанських загони розташувались так, що ворог був оточений з трьох сторін. Передбачення підтвердились. На ранок до села Василівка, а потім попід ліс гітлерівці вийшли на широке (близько 50 гектарів) чисте поле. Спокійно розмістили під лісом свій обоз, розставили міномети, кулемети, піхота підготувалась до атаки.

В цей час загін ім. Леніна зайняв оборону в центрі передбаченого на­ступу карателів. А праворуч приготувався до бою загін «За Батьківщину», зліва – загін ім. Кірова.

Карателі не відали і не припускали, що самі влізли в пастку.

Відкривши мінометний вогонь по обороні ленінців, фашисти пішли цепом на позиції партизанів, відкривши автоматний і кулеметний вогонь.

Підпустивши на близьку прицільну дистанцію, партизани шкваль­ним вогнем зі всіх видів зброї зустріли ворога, примусивши його залягти.

Скориставшись цим моментом, партизани з гучним на весь ліс і поле переможним «Ура!» дружно кинулись в атаку.

Одночасно з «ленінцями» з обох флангів та громоголосих «Ура!» стрімко рушили в атаку на ворога бійці загонів «За Батьківщину» та ім. Кірова. Карателі в паніці і безладній стрілянині почали в темпі відступати до обозу, переступаючи вбитих і поранених фріців.

Невеликій частині фашистських вояк вдалося прорватися до лісу і там врозтіч тікати – рятуватись від кари народних месників, які їх переслідували.

Більше 125 фашистів і поліцаїв мертвими залишались лежати на полі бою, біля 20 окупантів здалися в полон, в тому числі 2 офіцери.

Бій скінчився. Партизани підбирали трофеї. А вони виявилися до­сить вагомими. З міномети, 3 станкових кулемети та набої до них, багато автоматів, гранат, підібраних на полі бою та в обозі, ковдри, велосипеди, продукти харчування (особливо консерви) і багато іншого, що значно по­повнило запаси в бойовій техніці та в побутовому житті. Василівський бій з фашистами за часом розтягнувся на 3 години. Для партизанів він був повчальним, мобілізуючим і переконав остаточно всіх його учасників, що ворога можна і потрібно бити і обов’язково перемагати, примусити його панічно відступати, якщо все робити продумано і добре сплановано. Осо­бливо ворог ненавидів, коли його атакують вогнем зброї і переможним дружним партизанським «Ура!»

В майбутньому партизани так і діяли в боях, а їх було проведено чимало.

Переможці не дорахувались і кількох своїх побратимів по зброї. їх хоронили всією бригадою з партизанськими почестями і салютами.

Добре, що на ознаменування Василівської перемоги на місці бою в полі споруджено обеліск, до якого вдячні земляки не дають стежинці заростати бур’янами, а квіти, покладені до обеліску, засвідчують глибоку шану і пам’ять про героїв переможного бою.

Село сьогодні

Загальна площа територіальної громади-3212га

з них:

-ліси- 1491 га, в тому числі:

– Іллінецьке лісове господарство-539 га

–  Агроліс-105 га

–  ДП ДДЛМГ-729 га

–   Лісополоси-117 га.

Розпайовано земель-707,31 га

Землі запасу-165 га

Резервний фонд-221,8 га

Пасовища-186,8 га

Сіножаті-59 га

Багаторічні насадження-44,5 га

Землі водного фонду-42 га

Болота-9,7га

Польові дороги-15,25 га

Площа населеного пункту-266 га.

На території сіл Василівка,Кабатня проживає 480 жителів.

На території нашої громади функціонує ФАП

(завідуюча ФАПом Погребняк Галина Казимирівна),в приміщенні даної установи зроблено ремонт,підведено воду, є внутрішній туалет,гаряча вода,в кожній кімнаті встановлені раковини з холодною та гарячею водою.

Потребує ФАП мед устаткування та оновлення інвентаря.

Будинок культури(директор б/к Шафрайчук Анатолій Степанович):в минулому році залучено 120 тисяч грн позабюджетних коштів на встановлення залізобетонної  огорожі,покладено 215 м кв плитки перед б/к,обложено плиткою сходи,встановлено вхідні металопластикові двері,встановлено металеву огорожу.Приміщення будинку культури потребує капітального ремонту,на сьогоднішній день розробляється проектно-кошторисна документація на капітальний ремонт.

Також на території громади функціонує ЗОШ 1-2ступенів(директор Рогозін Вадим Васильович) в якій навчається 34 дитини.

Земельні частки-паї на території громади обробляють три фермерські господарства ,а саме:

ФГ «Агро-1» -орендує 707 га землі,створено 48 робочих місць,більше 200 тисяч грн.на рік вкладає в соціальний розвиток громади(голова ФГ-Сандул Віктор Іванович,керуючий-депутат районної ради Поступайло Олексій Іванович).

ФГ «Агро-2»-орендує 47 га земель резервного фонду (голлова Сандул Віктор Іванович).

ФГ «Еко-мир»-орендує 84 газемлі (голова-Поступайло Віталій Васильович),створено 6 робочих місць.

Землі запасу орендує ДП ДДЛМГ (керівник Кавуненко Валентин Васильович) в кількості 84 га.

Товарами першої необхідності населення громади забезпечує два магазини в с. Кабатня та с. Василівка.