Легенди про назву села Василівка
За народним переказом заснування села приписується вигнанцям з Росії, так званим розкольникам, яких очолювали брати Василь та Борис.
Іменем Василя, що поселився разом з родиною в Кабатні і стали називати поселення.
Існує ще легенда про походження назви села від слова «виселки» – так, за версією старожилів, раніше називали поселення що було на території села.
На місці Василівки колись лежало поле, і місцева легенда розповідає, що під час одного з боїв тут загинув сотник, його син та зять, і всі вони звались Василями.
Назва села Василівка вперше зустрічається з середини 19 століття, а до того часу воно разом з кількома прилеглими населеними пунктами називалось Кабатнею (нині таку назву носить лише східна його частина).
Село у давнину
У басейні річки Кальнички, в Присобському краї ще з сивої давнини селились люди. З часів неоліту, трипільської культури та епохи бронзи бере свій початок заселення цих земель.
Знаходиться воно на крутизні скелі біля річки. Це було поселення племен трипільської культури. У річках вони ловили рибу, в прилеглих лісах збирали їстівні коріння, гриби, полювали на звірів. Згодом займались землеробством та скотарством. Про це свідчать знайдені пам’ятки.
У 60 роках минулого століття в Присобських краях працювали групи археологів і поблизу села Василівки виявили досить чіткі контури стародавнього городища (замковища) оточеного валом.
Залишки замковища помітні і нині. Ще до недавнього часу зберігалися помітні сліди викладеної з каменів доріжки від центру городища до річки.
На думку археологів рештки замковища свідчать про існування на цьому місці за часів Київської Русі замку феодала, який в IX – XIII століттях був оборонною спорудою від ворожих нападів.
Василівка в 17 – 19 століттях
В 17 – 19 століттях Василівка з прилеглими селами і хуторами належала роду польських вельмож – князів Сонгушко, потім основну частину тутешніх маєтностей придбав крупний землевласник і промисловець Франц Ярошинський і передав по спадковості сину Октавію (1856 рік). Чималі площі земельних угідь придбали брати Владислав і Йосип Джевицькі та Іпполіт Чарнольський.
Владислав Ярошинський (1872 – 1934)
на 1917 рік власник Василівки, Кабатні
Жителів в той час налічувалось понад 770 чоловік, в тому числі 27 католиків.
Під час Коліївщини у середині XVIII століття, переслідувані урядовими військовими гайдамаки мали завжди надійний притулок в Василівці,а саме в урочищі Гайдамаково під Талалаївкою(Василівкою) у 1731-1769 рр.існував табір місцевих селян-гайдамаків.
Село в довоєнні часи
В 1750 році в Кабатні було споруджено дерев’яну Покровську церкві, якій належало 52 десятини землі.
У другій половині XIX століття службу Божу правили священники Василь Колосовський, потім Ксенофонт Хмарський, далі Стефан Тележинський, який у 1870 році за доброчинність і особливі заслуги перед церквою за рішенням Святого Синоду був нагороджений відзнакою – Камілавкою.
Після встановлення радянської влади в селі утворено органи – ревком, потім сільраду, комнезам.
В роки колективізації організовано три колгоспи.
Важким випробовуванням на долю односельчан випав голодомор 1932 – 1933 років. Голодна смерть косила людей. Жертвами голодомору ставали дорослі і діти.
В ті страхітливі 1932 – 1933 роки легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж мертвих
Із спогадів Поступайло Мотри Кирилівни, жительки села Василівка. «Так, я дуже добре пам’ятаю голодомор. Для багатьох людей це стало справжнім лихом. Голодомор забрав життя багатьох людей. Причиною голоду було те, що активісти, які були послані від тодішньої влади, ходили і забирали весь урожай, всі продукти. Тих,хто чинив опір, били, забирали під арешт. Активісти були озброєні, мали в руках здорові паліці, якими проштрихували сіно, землю, шукаючи приховане зерно. Люди намагалися щось приховати із харчів, переховували де тільки можна було: і у грубах, і у погребах навіть закопували в землю. Та якщо активісти щось знаходили, то забирали все до останньої крихти. На полях людям забороняли ходити і назбирувати рештки картоплі, зерна. Поля охороняли сторожі.
Коли створювалися колгоспи, то лише деякі люди добровільно записувалися у колгоспи. Решту примушували це зробити, але вони не хотіли, тоді в них все забирали.
Люди під час голоду їли все, що тільки можна було: равликів, пекли коржі з липи та лободи, різні гриби та ягоди. Були випадки людоїцтва. Тоді було страшно заходити до когось до хати, бо тебе могли з’їсти.
Під час голодомору у мене померло два брати і сестра. По селі їздила підвода, яка збирала померлих і спочатку їх хоронили на цвинтарі, а потім, коли їх було дуже багато, то вивозили до яру»
Село в 1941 -1945 роки
У червні 1941 року мирне життя василівчан перервала війна. На захист країни пішло 168 чоловік та юнаків. У липні 1941 в село вступили німці. Настало нестерпне життя. Все вивозилось у Німеччину, вивозилась і молодь як робоча сила.
Влітку 1942 року у наших лісах почали створюватись групи з населення навколишніх сіл для боротьби з ворогом. Жителі села допомагали партизанам чим могли: пекли хліб, лагодили одяг, взуття, виготовляли примітивну зброю.
На протязі 1942 – 1943 років у наших лісах діяла друга Партизанська бригада імені Сталіна під командуванням Кондратюка. До складу бригади входили загони «За Батьківщину», імені Кірова, імені Леніна, «Іскра».
У грудні 1943 року бригада нараховувала 10 тисяч чоловік. Німці простояли в селі до 10 березня. 14 березня село, як і вся Іллінеччина, були визволені від ворогів.
Бій під Василівкою
Особлива за масштабами і результатами у партизанів операція по розгрому цілого батальйону добре озброєних фашистських карателів, які мали завдання будь-якою ціною знищити з’єднання партизанів.
Ця трагедія для окупантів сталася в грудні 1943 року, коли зими вступила в свої права(випав невеликий сніг).
Партизани-підпільники із села Красненьке Іллінецького району передали командуванню партизанської бригади термінове повідомлення інформацію, що в село Красненьке прибув батальйон фашистських карателів і поліцаїв. Там вони для хоробрості пиячили всю ніч. За цей час командування партизан вжило відповідних заходів, щоб вогнем усіх бойових засобів і тактичним маневруванням загонів зустрічати ворога і знищити його.
Зорієнтувавшись, в якому напрямку карателі наступатимуть, три партизанських загони розташувались так, що ворог був оточений з трьох сторін. Передбачення підтвердились. На ранок до села Василівка, а потім попід ліс гітлерівці вийшли на широке (близько 50 гектарів) чисте поле. Спокійно розмістили під лісом свій обоз, розставили міномети, кулемети, піхота підготувалась до атаки.
В цей час загін ім. Леніна зайняв оборону в центрі передбаченого наступу карателів. А праворуч приготувався до бою загін «За Батьківщину», зліва – загін ім. Кірова.
Карателі не відали і не припускали, що самі влізли в пастку.
Відкривши мінометний вогонь по обороні ленінців, фашисти пішли цепом на позиції партизанів, відкривши автоматний і кулеметний вогонь.
Підпустивши на близьку прицільну дистанцію, партизани шквальним вогнем зі всіх видів зброї зустріли ворога, примусивши його залягти.
Скориставшись цим моментом, партизани з гучним на весь ліс і поле переможним «Ура!» дружно кинулись в атаку.
Одночасно з «ленінцями» з обох флангів та громоголосих «Ура!» стрімко рушили в атаку на ворога бійці загонів «За Батьківщину» та ім. Кірова. Карателі в паніці і безладній стрілянині почали в темпі відступати до обозу, переступаючи вбитих і поранених фріців.
Невеликій частині фашистських вояк вдалося прорватися до лісу і там врозтіч тікати – рятуватись від кари народних месників, які їх переслідували.
Більше 125 фашистів і поліцаїв мертвими залишались лежати на полі бою, біля 20 окупантів здалися в полон, в тому числі 2 офіцери.
Бій скінчився. Партизани підбирали трофеї. А вони виявилися досить вагомими. З міномети, 3 станкових кулемети та набої до них, багато автоматів, гранат, підібраних на полі бою та в обозі, ковдри, велосипеди, продукти харчування (особливо консерви) і багато іншого, що значно поповнило запаси в бойовій техніці та в побутовому житті. Василівський бій з фашистами за часом розтягнувся на 3 години. Для партизанів він був повчальним, мобілізуючим і переконав остаточно всіх його учасників, що ворога можна і потрібно бити і обов’язково перемагати, примусити його панічно відступати, якщо все робити продумано і добре сплановано. Особливо ворог ненавидів, коли його атакують вогнем зброї і переможним дружним партизанським «Ура!»
В майбутньому партизани так і діяли в боях, а їх було проведено чимало.
Переможці не дорахувались і кількох своїх побратимів по зброї. їх хоронили всією бригадою з партизанськими почестями і салютами.
Добре, що на ознаменування Василівської перемоги на місці бою в полі споруджено обеліск, до якого вдячні земляки не дають стежинці заростати бур’янами, а квіти, покладені до обеліску, засвідчують глибоку шану і пам’ять про героїв переможного бою.
Село сьогодні
Загальна площа територіальної громади-3212га
з них:
-ліси- 1491 га, в тому числі:
– Іллінецьке лісове господарство-539 га
– Агроліс-105 га
– ДП ДДЛМГ-729 га
– Лісополоси-117 га.
Розпайовано земель-707,31 га
Землі запасу-165 га
Резервний фонд-221,8 га
Пасовища-186,8 га
Сіножаті-59 га
Багаторічні насадження-44,5 га
Землі водного фонду-42 га
Болота-9,7га
Польові дороги-15,25 га
Площа населеного пункту-266 га.
На території сіл Василівка,Кабатня проживає 480 жителів.
На території нашої громади функціонує ФАП
(завідуюча ФАПом Погребняк Галина Казимирівна),в приміщенні даної установи зроблено ремонт,підведено воду, є внутрішній туалет,гаряча вода,в кожній кімнаті встановлені раковини з холодною та гарячею водою.
Потребує ФАП мед устаткування та оновлення інвентаря.
Будинок культури(директор б/к Шафрайчук Анатолій Степанович):в минулому році залучено 120 тисяч грн позабюджетних коштів на встановлення залізобетонної огорожі,покладено 215 м кв плитки перед б/к,обложено плиткою сходи,встановлено вхідні металопластикові двері,встановлено металеву огорожу.Приміщення будинку культури потребує капітального ремонту,на сьогоднішній день розробляється проектно-кошторисна документація на капітальний ремонт.
Також на території громади функціонує ЗОШ 1-2ступенів(директор Рогозін Вадим Васильович) в якій навчається 34 дитини.
Земельні частки-паї на території громади обробляють три фермерські господарства ,а саме:
ФГ «Агро-1» -орендує 707 га землі,створено 48 робочих місць,більше 200 тисяч грн.на рік вкладає в соціальний розвиток громади(голова ФГ-Сандул Віктор Іванович,керуючий-депутат районної ради Поступайло Олексій Іванович).
ФГ «Агро-2»-орендує 47 га земель резервного фонду (голлова Сандул Віктор Іванович).
ФГ «Еко-мир»-орендує 84 газемлі (голова-Поступайло Віталій Васильович),створено 6 робочих місць.
Землі запасу орендує ДП ДДЛМГ (керівник Кавуненко Валентин Васильович) в кількості 84 га.
Товарами першої необхідності населення громади забезпечує два магазини в с. Кабатня та с. Василівка.
