Красненьке - Лиса Гора

Cело Красненьке

Село розташоване в неймовірній місцевості, у верхів’ї річки В’язовиці, за 12 км від районного центру м. Іллінці. Дана місцевість знаходиться на Подільській височині, а тому є водорозділом місцевих струмків, які несуть свої води лише на південь та північ від нашого села і впадають в притоку Південного Бугу – річку Сіб. Кринички та струмки багаті на цілющу воду. У 80-их роках минулого століття з Києва навіть приїжджали науковці з метою визначення місця будівництва бази відпочинку для працівників великого промислового підприємства, але, на жаль, щось не склалося.

В дрімучих лісах, які огорнули село своїми пишними кронам багато грибів та ягід, лікарських рослин, в ставках багато різної риби. Утворилося село Красненьке внаслідок злиття чотирьох невеликих сілець – Кіщини, Паланки, Токарівки та Красненького.

З архівних джерел відомо, що з кінця ХVІІ і до другої половини ХІХ століть село Красненьке належало польському князю Ієроніму Сангушко та його нащадкам – графу Плятеру та його дітям в складі Іллінецького «ключа». Пізніше декілька разів село перепродувалося різними багатіями аж до 1917 року.

На південній околиці Красненького проходив військовий, а потім поштовий, тракт під № 20, або, як його називали земляки, «казенний шлях». Він був шириною до 30 метрів, обнесений з обох боків високими валами та обсаджений з обох сторін двома рядами лип. За переказами наших старожилів, на цьому шляху була корчма та постоялий двір. Тут проїжджала цариця Катерина ІІ в 1787 році разом з австрійським імператором по дорозі в Крим, проходив Т.Г. Шевченко в 1846 році, мандруючи на Брацлав. Після Великої Вітчизняної війни були остаточно знищені всі липи, а шлях розорано для вирощування сільськогосподарських культур.

Нині відоме Красненьке за межами району, навіть області, завдяки самобутньому таланту директора Красненьківського будинку культури Метельської Ніни Іванівни та її однодумців. Колектив «Господині» у 2012 році захистив високе і почесне звання народного фольклорного аматорського театру. Наші «Господині» гідно представляють наше село, район і навіть, область на різних святах та фестивалях. Любов до сцени передається краснянам чи не з молоком матері. Історія Красненьківського театру бере свій початок ще з 1955 року. В цей час було засновано драматичний гурток.

Колишній директор Красненьківського будинку культури Висоцький Василь. Сам був неперевершеним самодіяльним артистом. Він зібрав прекрасний колектив однодумців. З виставами «Мати наймичка», «Вовчиха», «Кайдашева сім’я» та багатьох інших, сільські митці гастролювали не лише в області, але й виступали на республіканській сцені.

Великий вплив на розвиток драматичного колективу та його становлення зробив талановитий Олексій Федосов. Саме завдяки йому, прості сільські люди ставали акторами і кожну виставу, що дарували глядачам, вкладали талант та щирість своїх сердець.

Село Лиса Гора

Чарівне, неповторне, мальовниче село, де беруть початок багато річок. Вздовж села з південного сходу на північний захід протікає невеличка річка Самець, яка утворює декілька ставків. Останні роки влітку річка майже повністю пересихає. Лиса Гора – це не просто власне ім’я. Найчастіше так називають усі високі ґрунтові пагорби в межах населеного пункту або поблизу нього. Ще в першому тисячолітті нашої ери українські язичники визначили, що такі місця найкраще підходять для святилищ і саме в цих місцях поклонялися богам.

На півночі і півдні Лиса Гора межує з лісом. Ці ліси є одними з найбільших в області. В роки Другої світової війни біля села відбувся бій партизанського загону з німецьким військовим підрозділом. Свідченням цього є обеліск, який встановлений між селами Лиса Гора та Василівка. Всупереч радянській пропаганді ці села не були спалені, та жоден їх житель не постраждав внаслідок непродуманих дій партизанських ватажків.

В селі є красива дерев’яна церква XVIII ст., клуб, медпункт, школа. На жаль колишній дитячий садок не працює. Його переобладнали в клуб-бібліотеку. Працює приватне підприємство з переробки деревини. Основний заробіток лисогоран – сільське господарство. Щоб заробити на хліб, вони нелегко працюють на землі, тримають худобу, з цього і живуть.

На початку 70-х років до Красненьківського колгоспу «Більшовик», який в той час сам «на ладан дихав», приєднали сусідній Лисогірський колгосп «Прогрес» з 940 гектарами ріллі. З роками колгосп вийшов у середняки по показниках тваринництва та рослинництва. Здійснювалося будівництво ферм, садочків, майстерень, закуповувалась нова техніка. В 1987 році лисогорани захотіли від’єднатися, але вже з наділом 1240 гектарів  ріллі. Хоча процес «розлучення» був затяжний, бо довелося їздити за правдою в Київ та Москву, все таки господарство розділилося.